Передовий бібліотечний досвід
Мова рідна - з пісні та любові
Творчий учнівський проект ЗОШ №31 м. Кременчук
Учасники проекту:
творча група істориків 8-А класу, творча група мистецтвознавців 11 класу, творча група літературознавців 11 класу
Керівник проекту Андрейко А.Г., бібліотекар ЗОШ № 31 м. Кременчука
Опис проекту
Назва проекту: “ Мово рідна, з пісні та любові ”
Обґрунтування вибору проблеми: оскільки мовна проблема в країні стоїть гостро на протязі всього періоду незалежності, було вирішено провести пошукову роботу з учнями 8-А, та 11 класу для більш широкого вивчення даної теми, до якої звертаються при вивченні історії, літератури, художньої культури, та у позакласній роботі.
Мета проекту: розширити вивчення даної теми в школі, уявлення учнів про історичний шлях розвитку рідної мови, виховувати почуття національної гордості і любові до рідної мови, розвивати навички творчого мислення і вміння застосовувати сучасні інформаційні технології в навчальному процесі.
Завдання проекту: опрацювати різні джерела інформації, підготувати інформаційні повідомлення по даній темі, підібрати фотоматеріали, оформити тематичну папку, а також підготувати захист-презентацію проекту.
Характеристика проекту:
вид проекту - груповий
навчальні дисципліни – історія України, українсько література (базова), художня культура, інформатика (допоміжна)
учасники проекту: Група істориків - учні 8-А класу
Група мистецтвознавців - учні 11 класу
Група літературознавців - учні 11 класу
Керівник проекту: Андрейко А. Г.,бібліотекар.
Консультанти проекту: Кармазановська Ю.В.- завуч з НВР, Зюман С.І., вчитель української мови, Яловенко С. М., учитель української мови, Мисів Ю. В., класний керівник 11 класу.
Термін реалізації проекту: 1 місяць
Методи досягнення мети:
пошук інформації в мережі Інтернет, в друкованих виданнях, історичних документах, групування її за розділами та оформлення у вигляді електронної презентації.
Очікувані результати роботи над проектом:
під час роботи над проектом учні вчаться організовувати свою діяльність, працювати в малих групах, здійснювати пошук інформації, узагальнювати її та створювати власні інформаційні продукти, оцінювати і захищати публічно результати своєї роботи.
План роботи над проектом:
1. Визначення актуальності даної теми.
2. Обговорення проекту з учнями.
3. Пошук різних матеріалів: інформації по темі, документів, фотоматеріалів, статистичних даних.
4. Узагальнення матеріалів у вигляді учнівської презентації та оформлення тематичної папки.
5. Захист проекту.
Ресурси і матеріали:
мережа Інтернет, навчальна та енциклопедична література, комп’ютер, принтер, папір, папка, файли, дискети. Форма презентації: усна, з демонстрацією слайдів.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Бойко О. Д. Історія України: Навчальний посібник. – Вид. 3-тє, виправл., допов. – К.: Академвидав, 2006.
2. Історія україни: Дитяча енциклопедія для серед. шкільн. вік. – Харків: Фоліо, 2006.
3. Корогодський Р. Шістдесятники поза пафасом.// Українська мова та література . – 2003. - №39-40.
4. Кудрявцев М. Перед лицем епох: до проблеми історизму творчості Ліни Костенко// Українська мова та література. – 2003. - № 17. – с. 4.
5. Мовчан П. М. Витоки. Книга роздумів. – Ч. І. – К.: Вид. центр. „Просвіта”Ю2004. – 208с.
8. Інтернет посилання
http://litopys.kiev.ua/
http://uk.wikipedia.org/wiki/Історія_української_мови
Мово рідна – з пісні та любові.
Це народ мій викохав таку.
Сотні літ несла вінок терновий,
Птахом билась в клітці на замку.
Та в Парижі, з конкурсу про мови,
Гордо йшла в лавровому вінку.
В. Василашко, М. Луків.
Група істориків
У світі налічується близько трьох тисяч мов. І серед них ніби запашна квітка в чудовому букеті – українська мова. Її багатство і краса, витонченість і мелодійність визнана всім світом. У 1928 р. в Парижі на міжнародному конкурсі мов, українська мова зайняла третє почесне місце після французької та перської.
9-го листопада щорічно, за указом президента, в Україні відзначається День української писемності та мови.
Одним з найбільших винаходів людства було письмо. Від глиняних табличок, ери пергаменту до нашого часу поступово розвивалась людська цивілізація, а з нею і писемність.
В цей день вшановується пам’ять Преподобного Нестора Літописця. Адже дякуючи саме його праці до нас дійшли неоціненні історичні пам’ятки.
Нестор «Літописець» (близько року )
преподобний, літописець та письменник. З чернець . Автор житій святих князів та .
Він вважається упорядником (за іншою версією автором)” ”.
Помер і похований у .
Писати люди намагались з найдавніших часів. Найперший алфавіт створили фінікійці, які жили на березі Середземного моря. В ньому було всього 22 літери, але тільки приголосні. Потім з’явився грецький алфавіт, де були і голосні звуки.
На Русі довгий час писали глаголицею і кирилицею.
А творцями слов’янської писемності є брати-монахи болгари Кирило і Мефодій, які створили перший слов’янський алфавіт у 862 році.Брати-просвітителі прибули з Болгарії до Русі на прохання слов’янських князів – Ростислава і Святополка.
Їх азбука кирилиця складалась з 43 букв. Нею користувалися протягом сотень років.
Зараз слов’янським алфавітом користуються близько 10% населення Землі.
2011-й – рік української першокниги.
Адже в серпні цього року вся країна відзначала 450-річчя Пересопницького Євангелія (1556—1561).
Це визначна пам’ятка староукраїнської рукописної книги ХУІ століття. ЇЇ автором вважають переписувача Михайла із села Пересипниця. Вага книги 9 кг. 300г.,написана вона на пергаменті форматом 380 х 240 мм. Рукопис багато орнаментований, прикрашений високохудожніми кольоровими заставками і мініатюрами. У Пересопницькому Євангелії виразно виявилися фонетичні, граматичні й лексичні риси живої народної української мови ХУІ століття. Книга свідчить про високий рівень розвиненості народної мови на ту пору і про активне використання її у книжковому стилі.
Полтавщина вважається колискою української літературної мови.(
.jpg)
Бо саме тут народився Котляревський Іван Петрович
(1769-1838) письменник, драматург, перший класик нової української літератури .
Народився 9 вересня 1769 року в Полтаві, в родині дрібного чиновника.
„Наталка-Полтавка” і „Москаль-чарівник” написані на початку ХІХ ст.., коли сучасна українська літературна мова ще тільки визначалась і не було ні встановленого алфавіту, ні розроблених принципів правопису.
Саме „Наталка-Полтавка” поклала початок національній українській драматургії і національному українському театрові.
.jpg)
Будучи глибоко новаторським твором, перша п’єса Котляревського виросла на національному українському грунті з життя народу, з джерел народної творчості. Своєю творчістю Котляревський відкрив нову сторінку в історії розвитку української літератури, поклав початок новому її періодові. Давайте згадаємо славнозвісний твір нашого земляка.
Протягом кількох століть жорстоко знищувалась культура українського народу. Особливої наруги зазнала наша мова, оскільки саме вона була, є і буде коренем роду українського. Її забороняли, ігнорували, принижували, охрестивши „холопською”.
Перед вами „Календар долі української мови”.
l 1720 р. - Російський цар Петро І заборонив друкувати книги українською мовою.
l 1755р. – заборона викладання українською мовою у Києво-Могилянській академії.
l Видання розпорядження російської церкви про вилучення у населення України українських букварів, текстів та церковних книг.
l 1775р. – зруйнування Запорізької Січі та закриття українських шкіл при полкових козацьких канцеляріях.
l 1847р. – розгром Кирило-Мефодіївського товариства.
l 1862р. - Закрито українські недільні школи, які безкоштовно організували видатні діячі української культури.
l 1863р. – указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.
l 1876р. – указ російського царя Олександра ІІ про заборону друкування нот українських пісень.
l 1884р. – закрито всі українські театри.
l 1928р. – переслідування Кагановичем усього українського.
l 1938р. – сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови.
l 1978р. – ЦК КПРС прийняв постанову про посилене вивчення та викладання російської мови.
l 1983р. – постанова ЦК КПРС про так зване вивчення російської мови в школах і поділ класів в українських школах на українські та російські, що привело до нехтування рідної мови.
l 1989р. – видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну.
Тарас Григорович Шевченко (1814 – 1861) говорив:
„Учітесь, читайте,
і чужому научайтесь,
й свого не цурайтесь”
Вінстав духовним батьком всіх українців, живим уособленням українського національного характеру, культурним представником України у світі. Шевченко своїм словом і власним життям виховав мільйони борців за національну незалежність, спрямував потік історії колонізованого народу до визвольної мети.
Виникнення 1846 р. у Києві української політичної організації —
Кирило-Мефодіївського товариства (братства) поклало початок переходу від культурницького до політичного етапу боротьби за національний розвиток України.
Група мистецтвознавців.
Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. Відродження пов'язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, які є національно значимими, але у попередні часи свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від культури до політики.
Виникнення українського театру.
Скориставшись деяким послабленням указу 1876р. восени 1882р. Кропивницький створив у Єлисаветграді українську професійну трупу. Він разом із
М. Старицьким, І.Карпенком-Карим, І. Франком створював літературну основу утвердження й розвитку українського театру. Твори М. Кропивницького, за словами І. Франка, «запевняють йому в історії українського театру не тільки ім'я одного з його батьків, але також в історії нашого письменства ім'я визначного драматичного автора».
Пізніше трупу стали називати театром корифеїв.
Корифеї українського театру. - Марія Заньковецька.
- Микола Садовський.
- Іван Карпенко-Карий.
- Панас Сакса ганський.
- Марія Садовська-Барілотті.
- Олександра Вірина.
Незважаючи на утиски цензури, яка нещадно забороняла найкращі п’єси, корифеї українського театру широко пропагували і утверджували самобутню українську культуру.
Іван Карпенко-Карий
один з найвидатніших діячів театру корифеїв. Написав 18 п’єс.
Його твори, як „Наймичка”, „Безталанна”, „Сто тисяч” , „Хазяїн”, „Мартин Боруля” та ін. довго ще залишатимуться окрасою української літератури.
Марія Заньковецька
Марія Костянтинівна Заньковецька (1854-1934) актриса, громадська діячка. Народилась 22 липня 1854р. в селі Заньки Ніжинського повіту Чернігівської області. Вона завжди залишалась вірною ідеї служіння простому українському народові, в умовах коли українське слово постійно цькувалося, вимагала усунення цензури.
Михайло Петрович Старицький народився 14 грудня 1840р. у с. Кліщинці Золотоніського повіту на Полтавщині (тепер — Черкаська область) в родині дрібного поміщика. Багаторічна робота Старицького в театрі – зразок самовідданого служіння рідній українській культурі. Його безсмертні твори такі як п’єса „За двома зайцями” і сьогодні актуальні. (Слайд № 17). Бо й сьогодні зустрічаються такі ж Проні Прокопівни, що намагаються використовувати в своєму мовленні слова, лексичне значення яких не знають. (Слайд № 18).
Пропонуємо вашій увазі сценку із славетної п’єси М. Старицького „За двома зайцями”
Звучить фонограма української народної пісні.
Проня ( з одчаєм). Господи, чи все ж у мене на своєму місці? Чи по-модньому? Ой, мамо моя, брансолета забула надіти! (Біжить до шухляди й надіває). Чи шалю, чи мантилю? Не знаю. Що мені більше до лиця? Або, може, й те й друге? Так! Нехай бачить! А книжки й нема. Коли треба, то як на злість! І певно знов занесла ота каторжна Химка до кухні, щоб пироги на листах складати! Ось, слава Богу. Знайшла якусь... Все одно! Ой, Господи, як у мене тіпається серце.
(Задумується, позираючи в дзеркало) Як би його прийняти?... Чи ходячи, чи сидячи... Чи стоячи? Ні, краще лежачи, як наша мадам в пансіоні приймала свого лютезного. (Бере книжку й лягає на диван.) Ей, Химко!
Химка. Га!
Проня. Не гавкай. Зови панича!
Химка. Паничу! Бариня лягли і просять.
Голохвастов. (входить томно; у шляпі, у рукавичках і при палиці; тре часто руку об руку). Честь імєю, за великоє щастя, одрекомендуватись у собственнім вашім дому! Нікого нєту! Ні, Проня Прокоповна тут! (Кашляє). Мой найнижчий поклон тому, хто в цьому дому, а перед усього вам, Проню Прокопівно!(Про себе.) Що вона, чи спить часом? (Одкашлює дужче.) Горю. Палаю од щастя і такого разного, мілая мамзеля, што виджу вас на собственім полу...
Проня (скинувши очі). Ах, це ви? Бон жур! А я так зачиталась! Мерсі, што прийшли...
Голохвастов (витягує папіроску). Звольте! Закуріть!
Проня закурює, Голохвастов курить і озирається.
Проня. Ваша папіросна шкварчить...
Голохвастов. Ето в груде моєй-с!
Проня. Ах, што ви?!
Голохвастов. То єсть тут у нутрє у меня такая стрємітєльность до вас, Проню Прокопівно, што хоч крізь огонь готов пройтись!
Проня (набік). Починається, починається! ( До Голохвастова.) Ах, ето ваши кавалерські надсмєшки!... Может по кому другому, у вас столько баришень...
Голохвастов. Ето ви пущаєте критику; я своєї душі, Проню Прокопівно, не покину лиш би где. Развє хіба там, гдє ваша душа, - і більше нікотрому мєстє.
Проня. А ви знаєте уже, яка моя душа?
Голохвастов. Ах. Пронічка, не рвіть мене как паклю. Потому відітє, какой я погібший єсть человєк.
Проня. Чого ж погібший?
Голохвастов. Потому здєсть у мене (показує на серце) такоє смертєльноє воспалєніє завелось, што аж шипить!
Проня. Когда б заглянуть можна було вам у серце.
Голохвастов. То ви би там увідєлі, што золотими слов’янськими буквами написано: Проня Пропокоповна Сєркова. Ах, но єжєлі б золотой ключ од вашого серця та лежав у моєй душі у кармані, вот би я бив щасливий! Я би кожну минуту одмикав ваше серце і смотрєл би: не мився б, не помадився б, даже не курив би по три дні, та всьо смотрєл би!
Проня. Ах, когда б ж тому була правда!? (Набік). Чого ж він навколішки не стає?
Голохвастов. Да пущай мене алад”ябль скорчить, когда, значить, брешу! (Набік.) Ну. Сміливіше! (Стає навколішки.) В груді моєй Визувій так і клекоче! Рішайте судьбу мою нещасную, прошу у вас руку і серце!
Проня. Ой, мамочко. Я так стривожена!... Так усе це несподьовано... я... я... вас, ви знаєте... чи ви мене не обманюєте, чи любите? Я ще молода... не знаюсь на цім ділі...
Голохвастов. Ви не вєрітє? Так знайте ж, що я рєшитєльно нікого так не любив, не люблю і не любитиму, окромя вас! Без вас мінє не жити на свєті. Да єслі б я любив так Братську ікону, то міня б янголи взяли живим на небо!
Проня. Так дуже любите? (Дає руку і той цілує її.) Я согласна бути вашою половиною. От только спросить благословення... Папонько! Мамонько!
Закривається завіса.
Група літературознавців
В другій половині 50-х після розкриття культу особи Сталіна з’являється надія на можливе нормальне людське життя. В свідомості української інтелігенції з’являється ідея плекання національної ідентичності. Шістдесяті роки минулого століття – це період відродження національної культури, літератури.
Та очікуване виявилося ілюзією. Культура в умовах тоталітаризму перетворювалась в чисту політику. Адже каральні органи створювали психологічний тиск, звільняли з роботи „за власним бажанням”, складали „чорні списки” тих, кого не можна друкувати й, насамкінець, арештовували та запихали до буцегарень, таборів. Це вже були повторні арешти 1972 року
Героїчні борці.
Серед представників цього періоду хочеться назвати імена Ліни Костенко, нашого земляка Василя Симоненка, Василя Стуса, як найяскравіших і найвідданіших борців, долі яких зламала радянська тоталітарна машина.
Костенко Ліна Василівна народилася 19 березня 1930р. в містечку Ржищеві на Київщині в родині вчителів. За роман у віршах «Маруся Чурай» в 1987p. була удостоєна Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка.
1962 року В. Симоненко разом з А. Горською та Л. Танюком виявили місця поховання розстріляних НКВС на Лук'янівському та Васильківському цвинтарях, в Биківні, про що й було зроблено заяву до міської ради. Після цього його було декілька разів жорстоко побито, унаслідок чого помер від швидкоплинної хворобинирок у 1963.
Ось уже майже три з половиною століття живе в народі легенда про славнозвісну полтавську піснярку Марусю Чурай (Чурай Марія Гордіївна , Чураївна)
(р. н. і см. невід.) — леген дарна народна співачка й поетеса. Її пісні давно стали народними, бо в пісні – душа народу. Саме до цього образу звертається Л. Костенко в своєму романі. Чураївна є голосом нашої історії
„Вона ж була як голос України,
що клекотів у наших корогвах!”
Серед героїчних борців не можна не згадати Василя Стуса,
щостав символом незнишенності людського духу, національної гідності і мистецького самоутвердження попри всі заборони, переслідування, арешти, заслання, тюрми й табори.
Народився 06. 01. 1938р. в с. Рахнівка на Вінниччині в родині селянина.
Вже на початку 60-тих він разом з національно свідомою молодою інтелігенцією за словами М. Коцюбинської відверто „протиставляє себе тоталітарному режимові з його політикою денаціоналізації і придушення прав людини, культивуванням провінційності й меншовартості української культури”.
12.01 1972 – перший арешт поета.
-1972-01.1977 — відбуття покарання в таборах у Мордовії.
-З 5.03.1977 — заслання в селищі ім.Матросова Тенькінського району Магаданської області.
-Серпень 1979 — повернення до Києва.
-Початок жовтня 1979 — вступ до Української Гельсінської групи.
-14.05.1980 — другий арешт.
-З 11.1980 — відбуття покарання в таборі особливого режиму ВС-389/36 с.Кучино Чусовського району Пермської області.
-Ніч з 3 на 4.09.1985 — смерть Василя Стуса вкарцері табору.
Тож, маючи такі приклади самовідданого служіння Україні ,чи маємо ми право нехтувати чи забувати своє українське, тим паче рідну мову.
Чому ж, навіть після прийняття „Закону про мову” існує мовна проблема? Боляче дивитись на те, як „деякі українці” не розуміють значення багатьох слів рідної мови, навіть сміються, бо, бачте, смішними вони їм здаються, а не думають про те, що сміються з самих себе, зі своєї духовної убогості.
Пропонуємо вашій увазі гумореску Павла Глазового „Кухлик”.
„Кухлик”
Дід приїхав із села, ходить по столиці.
Має гроші – не мина жодної крамниці.
Попросив він:
- Покажіть кухлик той, що з краю. –
Продавщиця:
- Что? Чево? Я не понімаю.
- Кухлик, люба, покажіть, той, що з боку смужка.
- Да какой же кухлік здесь, єслі ето кружка. –
Дід у руки кухлик взяв і нахмурив брови:
- На Вкраїні живите й не знаєте мови.
Продавщиця теж була гостра та бідова.
- У меня єсть свой язик, ні к чему мнє мова.
І сказав їй мудрий дід:
- Цим пишатися не слід,
Бо якраз така біда в моєї корови:
Має, бідна, язика і не знає мови.
Закінчити нашу сьогоднішню зустріч мені хочеться поетичними рядками нашого земляка українського поета, прозаїка і перекладача, що народився неподалік від Кременчука в селі Кривуші Віктора Баранова . Його проникливі слова змушують нас багато над чим задуматись.
„До українців”
Я запитую в себе, питаю у вас, у людей,
Я питаю в книжок, роззираюсь на кожній сторінці,
Де той рік, де той місяць, той проклятий тиждень і день,
Коли ми перестали гордитись, що ми українці?
І що є в нас душа, повна власних чеснот і щедрот,
І що є у нас дума, яка ще од Байди нам в’ється,
І що ми на Вкраїні таки український народ,
А не просто юрба, що у звітах населенням зветься.
І що хміль наш у пісні, а не в барилах вина,
І що щедрість у серці, не в магазинних вітринах,
І що є у нас мова, і що українська вона,
Без якої наш край – територія, а не Вкраїна.
Я до себе кажу і до кожного з вас говорю,
Говорімо усі, хоч ми добре навчились мовчати.
Запитаймо у себе: відколи, з якої пори
Почали українці себе у собі забувати?
Українці мої, та вкраїнці ми з вами, чи як?
Чи в „могилах” і вмерти судилось нам ще од Тараса?
Чи в могили судилось забрати нам наш переляк,
Що згнітив нашу гідність до рівня вторинної раси.
Українці мої, як гірчать мені власні слова,
Добре знаю, що й вам вони теж не солодкі гостинці,
Але мушу казати, бо серце, мов свічка сплива,
Коли бачу, як щиро себе зневажають вкраїнці.
Українці мої, дай вам, Боже, і щастя, і сил!
Можна жити „хохлом”, і не згіркне від того хлібина,
Тільки, хто ж колись небо прихилить до ваших могил,
Як не зраджена вами, зневажена вами Вкраїна!?
